Заява Постійної Асамблеї Проти Війни, 28.10.2023
Починаючи з 7-го жовтня нас знову змушують обирати сторону, вирішувати, чи підтримувати тривалу систему експлуатації та насильства з боку ізраїльського уряду, чи масове вбивство, здійснене Гамасом в ім’я національного визволення. Медіа та всі інституції, які підтримують державу Ізраїль, стверджують, що ми або приймаємо масове знищення палестинців, або розписуємось у бажанні знищити Ізраїль та єврейський народ. Політика війни коріниться в численних стандартах, які роблять слова на кшталт “вторгнення”, “право на захист” і “гуманітарна інтервенція” позбавленими сенсу. Одна окупація погана, інша окупація є доброю. Політика війни завжди знайде собі обґрунтування, нам потрібно боротися і просувати нашу транснаціональну політику миру. Ми закликаємо негайно припинити бомбардування Гази. Ми підтримуємо та беремо участь в демонстраціях та акціях проти окупації та апартеїду в Палестині, за негайне припинення вогню в Газі та проти військової машини. Масакра повинна зупинитися негайно. Але ми розуміємо, що цей заклик недостатній, щоб порушити логіку війни, і збудувати мир, який ми бажаємо, що не є перепочинком між однією війною та іншою.
З початку війни в Україні і тепер, коли в Палестині триває війна, ми бачимо, як уряди обирають сторону, керуючись геополітичними та економічними інтересами, будучи байдужими та сліпими до життя чоловіків, жінок, дітей та ЛГБТКІА+. Ми бачимо, що ті, хто підтримує війну, це також ті, хто нападає на мігрантів та бажає зміцнити режим кордонів та насильства. Ми бачимо, що ті, хто погрожує ескалаціями, це також ті, хто бажає, щоб жінки залишалися в підлеглому становищі як матері, які повинні народжувати та виховувати дітей, щоб ці діти мали змогу брати участь у майбутніх війнах, і відмовляють їм у будь-яких правах на визволення та емансипацію. Ми бачимо, що ті, хто підтримує війну, це ті, хто закликає нас більше працювати на користь військового забезпечення, та експлуатує нас. Бути відважними в цій ситуації означає відмовитися від дихотомій, запропонованих логікою війни. Це також означає визнати, що в поточній війні в секторі Газа дві “сторони” не однакові і не однорідні: палестинці виселені, розділені та окуповані. Арабські громадяни Ізраїлю, незалежно від того, чи вони мусульмани або християни, і палестинці на Західному березі змушені приховувати свою незгоду або піддавати себе ризику втрати роботи, перслідування чи вбивства. Ізраїль також розділений більше, ніж здається: єврейські громадяни в Ізраїлі відмовляються від військової служби та засуджують війну, інші виходять на вулиці протестувати проти дій Нетаньягу та вимагають припинення атак проти Гази, разом із численними єврейськими громадами по всьому світу. Логіка війни затіняє демонстрації, страйки та внутрішню боротьбу, які відбувалися в Ізраїлі та в Газі проти судової реформи Нетаньягу та проти Гамасу, а також проти будь-якого проекту релігійного радикалізму.
Відмова від існуючих фронтів не означає, що ми відмовляємося від вибору сторони, але означає, що ми відмовляємося робити це в межах поділів, які нам нав’язують. Ми не стаємо жертвою легких поділів, які підштовхують нас вибирати бік Ізраїлю або Гамасу, Зеленського чи Путіна, Заходу або решти, оскільки ці поділи існують лише в уявленні наших урядів та нав’язуються ними. Відмова від існуючих фронтів означає спробу відкрити простір для нашої політики, політики транснаціональних соціальних рухів, які не піддаються геополітичному уявленню про держави, нації, етноси та релігії. Ми не вважаємо, що боротьба проти несправедливості і пригноблення означає приймати іншу несправедливість та пригноблення. Не може бути визволення, поки тривають війна, насильство проти жінок, расизм і експлуатація.
Ми відкидаємо війну і докладаємо зусиль для транснаціональної політики миру, яка руйнує бар’єри та кордони, які ця війна створює. Транснаціональна політика миру не є ані пацифікацією, ані просто пацифізмом. Ми прагнемо сприяти погляду, який дозволяє нам встановити політичний зв’язок між фронтами, створювати організацію, починаючи з різних типів соціальної боротьби та з-поміж різних суб’єктів, щоби опозиція до війни стала чимось більшим, ніж просто рухом громадської думки. Ми визнаємо індивідуальні та колективні практики відмови від поточних війн нашим політичним ресурсом. Наша відмова від логіки війни дозволяє нам розуміти, яку сторону обрати. Ми стаємо на бік пригнічених, тих, хто бореться проти смерті, пригноблення та збідніння, що виникають внаслідок війни. Атака 7-го жовтня ускладнила наші зусилля продовжувати боротьбу, в Газі, в Ізраїлі та в усіх напрямках в цілому. Внаслідок цієї атаки масакра Гази з боку Ізраїлю разом із продовженням примусового переміщення палестинців збільшили джерела страждань та гніву. Поки це призводить до неприпустимих людських втрат в регіоні та загрожує подальшим розширенням військових конфронтацій, наслідки цієї війни роблять невидимою та загроженою нашу боротьбу як мігрантів, жінок, квірів та пролетарів, які, тим не менш, продовжують її.
Ми виступаємо проти нормалізації війни і ми прагнемо припинення вбивств та руйнувань як в Газі, так і в Україні. Ми боремося за транснаціональну політику миру проти расизму, насильства та експлуатації, атакуючи першовитоки патріархального насильства, експлуатації та расизму, та знищуючи кордони фронтів, що нам нав’язані. Ми беремо на себе колективне зобов’язання, як активіст(к)и Постійної Асамблеї проти Війни Платформи Транснаціонального Соціального Страйку, робити це у всіх локальних рухах, в яких ми беремо участь, – у боротьбі за підвищення заробітної плати, за кліматичну справедливість, у феміністських та мігрантських рухах, в боротьбі проти мілітаризації та режиму кордонів, а також в усіх транснаціональних ініціативах, в яких ми залучені, як-от мобілізація 25 листопада проти патріархального насильства та феміністський страйк 8 березня. Продовжувати боротьбу, зміцнювати політичну комунікацію та організацію – це наші інструменти для подолання війни та створення можливості розбудови того майбутнього, якого ми прагнемо та яке ми хочемо збудувати: ось наша транснаціональна політика миру.
