PERMANENT ASSEMBLY AGAINST WAR
Ми жінки та чоловіки, робітники та члени профспілок, біженці, мігранти та антирасистські колективи, ЛГБТК+ люди, феміністські групи та активісти за кліматичну справедливість, які разом складають групу Перманентна Асамблея Проти Війни, яка була зорганізована через Транснаціональна Платформа Social Strike коли Росія напала на Україну. Деякі з нас, живуть в Україні під обстрілами; інші організовують солідарність. Разом протягом останніх кількох місяців ми спільно тримали поточну дискусію про те, як протистояти тому, що ми називаємо триваючою Третьою Світовою Війною. Ми віримо, що війна є жорстоким нагадуванням, що нам потрібно боротися проти сучасного суспільства, яке відтворює насильство, експлуатацію та погіршення стану природного середовища. Ми походимо з різних місць і контекстів, але як суб’єкти, які живуть переважно в європейському просторі, ми визнаємо необхідність зробити Європу простором боротьби. Ми віримо, що настав час набратися достатньої сміливості, щоб думати та практикувати транснаціональну політику для кращого життя, вільного від гноблення, бідності, расизму та патріархату. У цей критичний момент ми приєднуємося, щоб проголосити ці принципи:
1. Проти нормалізації війни нам потрібна транснаціональна політика миру
Оскільки війна в Україні триває, хроніки смертей і руйнувань, здається, стали частиною повсякденного життя для тих, хто не постраждав безпосередньо. Разом із нестерпним тягарем людських страждань нормалізація війни означає зведення політики до державної влади та панування капіталу над життям і природи. Війна змушує мовчання пригноблених і експлуатованих. Ми відмовляємося відвертатися від того, що породжує політика війни, щоб нікого не засмучувати або не йти за тими, хто використовуються з пропагандую війни, щоб контролювати всі інші конфлікти. Ми знаємо, що з 2014 року в Україні триває війна. Раніше ми боролися з іншими війнами. Та все ж ця війна була для нас шоком. Через кілька тижнів російське вторгнення в Україну спричинило широкомасштабні та глобальні наслідки, змусивши нас зіткнутися з обмеженість наших дій. Більше, ніж будь-коли, нині нам потрібно винайти нову політику, щоб впоратися з транснаціональною реальністю, в якій ми залишимося, і цією швидко мінливою політичною та економічною кон’юнктурою.
Щоб відмовитися від нормалізації війни означає подолати ізоляцію. Нам потрібно вийти за межі наших власних територій чи національних держав і об’єднатися в транснаціональній політиці миру.
2. Ми боремося в рамках і проти Третьої Світової Війни
Ми стикаємося зі світовою війною яка встановлює нового глобального порядку. Третя світова війна готувалася роками, в інших війнах часто проігнорувані бо були далекі від західної сфери. З вторгненням в Україну ми тепер бачимо це в обличчя. Це не означає, що війну ведуть лише великі держави і що війна повсюди, а те, що тепер війна та її наслідки потенційно можуть вплинути на будь-яку точку світу. Зростаюча мілітаризація, ядерної загрози, приховування соціальних конфліктів за сфабрикованою національною однорідністю, коливання цін на енергоносії та продовольство, зміна ланцюжків поставок відповідно до політичної зручності, і спроби управляти фінансову та індустріальну акумуляцію через політичні союзи — є наслідки цього. Ми відмовляємося сприймати російське вторгнення просто як реакцію на експансіонізм НАТО і так само відмовляємося мінімізувати масштаби катастрофи, яку воно створило. Так само ми відмовляємося виправдовувати політику війни, яку пропагують «західні» країни, переозброєнням, економічною конфронтацією та санкціями, які доведуть мільйони людей у бідність і розпалюють напруженість у всьому світі, підсилені новою стратегічною концепцією НАТО. Ми відмовляємося прийняти цілу систему, яка дозволяє авторитарному турецькому режиму вживати мігрантів як обмінний товар за столом міжнародних угод, а також переслідування курдських біженців по Європі як винагороду, необхідну за прийняття розширенням НАТО. Ми відмовляємося ідентифікуватись з тим чи іншим урядом і бути пішаками, задушеними в зіткненні інтересів та ідеологій між режимом Путіна, реструктуризацією НАТО та амбіціями Китаю Шія. Ми не повертаємося спиною до того, що роблять ці актори, і до того, як вони впливають на життя, доходи та умови праці в усьому світі.
Транснаціональна політика миру порушує зростаючу міжнародну конкуренцію, борючись у конфлікті між тими, хто платать ціну війни, і тими, хто наживається на ній.
3. Наша транснаціональна політика миру проти нестерпного соціального миру
Ми не можемо боротися з політикою війни актом волі, і просте риторичне протистояння війні яка стирає відмінності та зміни влади, які створює сама війна. Недостатньо сказати, що ми проти всіх війн, якщо це означає, що врешті-решт ми не проти жодної конкретної війни. Таким чином, ми не віримо в загальні заклики в ім’я миру, а також не довіряємо проектам дипломатії та реконструкції, які бачать можливості для видобутку та експлуатації нових ресурсів, поки розпалюючи ще більше війни. Транснаціональна політика миру формується тут і тепер, у складності та протиріччях сучасності. Вона стоїть на боці робітників, мігрантів, жінок і ЛГБТК+ людей, тих, хто захищає себе, тих, хто тікає, і тих, хто дезертує з армії, ризикуючи бути ув’язненим і засудженим.
Транснаціональна політика миру проти нестерпного соціального миру, який хоче, щоб люди змирилися з нормалізацією війни та погіршенням умов життю та праці.
4. ЄС є частиною наших проблем, не рішенням
Ми не приєднуємося до гаданих «європейських демократичних цінностей», які були мобілізовані для підтримки війни. Європа і національні уряди підтримували експлуатацію через неоліберальну політику, яка по-різному: знищила соціальні переваги, особливо у Східній Європі; надання Великим Фінансам величезної влади проникати в повсякденне життя через політику реструктуризації боргу; був співучасником патріархальних нападів на жінок і ЛГБТК+ людей; створив диференційований ринок праці, де роботодавці можуть скористатися відмінностями та ієрархіями між країнами та регіонами; запровадили расистський режим щодо мігрантів та тих, хто проживає за межами Шенгенської зони; і, нарешті, розширив сферу дії політики, спрямованої на інтеграцію країн Східної Європи, Центральної Азії та Африки в транснаціональний режим, який служить інтересам капіталу. Хоча ЄС та його держави-члени демонструють публічну єдність на користь вступу України та Молдови, вони продовжують застосовувати ієрархічний візовий режим і грати в небезпечні ігри, тримаючи країни в політичній приймальні.
Транснаціональна політика миру має на меті перевернути політичні умови, які підтримують експлуатацію, насильство та гноблення: вона визнає прагнення тих, хто бачить у Європі можливість, і будує шляхи боротьби, де вони можуть об’єднати зусилля з тими, хто протистоять європейського неоліберального і експлуатаційного проекту.
5. Не буде миру, якщо триватиме патріархальна війна проти жінок
Війна в Україні посилює патріархальне насильство обох в країні, так і в решті світу. Зґвалтування – це зброя. Війна є приводом для встановлення гендерної ієрархії: спіраль повсюдної мілітаризації йде рука об руку зі скороченням державних витрат і неоліберальними реформами, які зміцнюють статевий поділ праці та експлуатацію жінок за кордонами. Соціальні наслідки війни та пандемії частково збігаються: жінки, особливо жінки-мігрантки, виконують і продовжуватимуть виконувати настільки ж важливу роботу, наскільки її знецінюють і експлуатують. Вони вважаються настільки необхідними, що через сімейні закони, заборону абортів, патріархальне насильство та бідність,# змушені дотримуватись ролями матерів і слуг. У Росії війна стала приводом для посилення просування «традиційних цінностей» і антигендерних, анти-ЛГБТК+ кампаній, проти абортів. Війна звужує простір для боротьби проти насильства та гендерного гноблення, а також для боротьби за сексуальну свободу.
На противагу війні, яка прискорює зростаючу патріархальну реакцію, спричинену пандемією SARS-CoV-2, після років відзначених феміністським глобальним ударом проти чоловічого насильства, транснаціональна політика миру підриває насильницькі патріархальні умови соціального відтворення.
6. Ми хочемо отримати безумовний дозвіл на проживання проти расизму та насильства кордонів
Через війни понад 10 мільйонів українців стали переселенцями. Багато з них втекли з своєї країні, шукаючи притулку в Європі, яка раптово одяглася в маску солідарності та інтеграції. Більшість із них – жінки, і багато з них будуть найняті на низькооплачувану роботу. ЄС нарешті показав, що є досить гнучким, щоб мобілізуватись, щоб прийняти мільйони біженців. Це не просто лицемірство, з яким можна боротися морально. Так насправді працює ЄС: він створює расистські ієрархії між «типами» мігрантів і розподіляє порції прав і можливостей відповідно до потреб ринку праці. Але це не заважає українським біженцям, які зараз піддаються шантажу тимчасового захисту, працювати за мізерну зарплату в життєво важливих секторах або розміщуватися в переповнених готелях чи таборах для біженців. Нині деякі прийманні як справжні біженці, деякі відштовхненні на кордоні, деякі, як на Балканах, оточені ЄС-ом, але виключані з його візового режиму. Гроші та військові ресурси мобілізовані для приборкання мобільності, а праці мігрантів експлуатують. Ця війна проти мігрантів, яка націлена на них і виявляє їх як гібридні загрози, є частиною нормалізації війни.
Транснаціональна політика миру бореться проти расистських ієрархій серед мігрантів і насильства на кордонах, а також за безумовний європейський дозвіл на проживання для всіх.
7. Зелений перехід – простір боротьби з невідворотністю кліматичної катастрофи
Конфлікти навколо енергетичних і стратегічних поставок сирих матеріал є частиною сценарію третьої світової війни, у якому ми живемо. Союзи, уряд та капітал намагаються схилити на свою користь катастрофічну транснаціональну динаміку, створюючи промислові та фінансові плани, які становлять неспроможну альтернативу між західною екологічною демократією та путінським авторитаризмом. Зелений перехід як сфера капіталовкладень і прибутків тепер має відповідати політиці війни. Запланована незалежність від російської нафти та газу не прокладає шлях до кращих енергетичних ресурсів для клімату, а є способом або відкласти перехід з вугілля та місцевого газу, або прагнути до пошуку нових джерел постачання. Нещодавно запущена стратегія RePowerEU вплине на політику держави та нерівномірно розподілить екологічні витрати переходу через підвищення інфляції та вартості прожитку. Кліматична катастрофа назріває, але зелений перехід явно є способом отримання прибутку в ім’я природи та розпалювання війн, прибутків та експлуатації. Щоб боротися за кліматичну справедливість, нам потрібно протистояти різноманітним наслідкам військової конкуренції та напруженості, спричинені глобально зростанням вартості енергії.
Транснаціональна політика миру рятується від шантажу катастрофи і перетворює зелений перехід на простором боротьби.
8. Нам потрібно створити колективну силу проти ієрархії зарплати
Триваюча війна використовується для того, щоб вимагати жертв і нових жертв. Уже зростаючи після пандемії, ціни на опалення, паливо, їжу та загальне зростання інфляції досягають такого рівня, що зарплат не вистачає, щоб протриматися до кінця місяця, що викликає протести та нестабільність по світі. У відповідь на це ЄС затвердив європейську мінімальну зарплату. Це збільшить зарплати в деяких місцях, де багато людей живуть за межею бідності, і знизить їх в інших. Це не принесе рівних зарплат для всіх у Європі: основний проект полягає в тому, щоб зберегти одну частину Європи як резервуар дешевої робочої сили для іншої. Незважаючи на те, що ЄС аплодує тим, хто готовий «померти за Європу» в Україні, щоб бути європейцями, деякі люди мають працювати за низьку зарплату та погоджуватися із суворим трудовим законодавством, а якщо вони жінки, то підтримувати суспільний добробут Західної Європи, що руйнується. У цьому сенсі підтримка самоорганізованої боротьби та незалежних профспілок є важливою, оскільки воєнний стан загрожує самому існуванню українських профспілок, і як у Білорусі уряд застосовує репресії та ув’язнює профспілкових активістів. Війна Путіна – це війна проти суспільних рухів і для придушення будь-яких протестних рухів.
Транснаціональна політика миру підтримує та об’єднує працівників, які борються за вищу заробітну плату та соціальні виплати для всіх, і спрямована на подолання різниці в оплаті праці в різних країнах та умовах, які перетворюють деяких людей на працівників другого чи третього сорту.
9. Нам потрібно навчитися знову разом страйкувати
Замість того, щоб об’єднуватися з тією чи іншою владою або організовуватися проти неї, ми виступаємо за транснаціональну політику, де ті, хто протистояють війни, ті, хто тікають та дезертирують, ті, хто переїжджає шукати кращого життя, і ті, хто бореться з експлуатацією, насильство та гноблення можуть знайти свій власний колективний голос і створити власну колективну владу. Транснаціональна політика миру має на меті уявити та практикувати (знову або вперше) можливість соціальної трансформації серед різних соціальних, географічних та політичних умов, щоб заново вимудрувати солідарність у пошуках колективних стратегій, винайти нові форми політичної та соціальної боротьби. Для цього нам потрібно зосередити нашу енергію та здібність на соціальних теренах, де неоліберальна політика спонукала рухів, протестів і страйків і зараз охоплена наслідками війни.
Транснаціональна політика миру страйкує війну, сприяючи політичній комунікації та вибудовуючи спільну стратегію, щоб об’єднати нові проблеми соціального відтворення, праці та міграції, а також проти патріархального насильства. Як казали російські антивоєнні феміністки і як ми почали робити з 1-го травня: нам потрібно знову вчитися страйкувати разом. Проти війни, експлуатації, расизму та патріархату. Це наша транснаціональна політика миру.
(This text was translated form English by Sophia Ilyniak, who is a PhD student in Geography at York University, Toronto, studying sub/urbanization, neoliberal restructuring and collective action).
